Дівчинка-красунечка сиділа в мами на руках. До неї підійшов трохи менший хлопчик і протягнув цекерку. "Мені не мозна". Потім хлопчик дістав апельсин. Від апельсина мала теж відмовилась. Він відвернувся і надув щоки.

Два місяці нічого не вчу. В бібліотеці сиділа востаннє півроку тому. На роботі - суцільна безвідповідальність.
Раніше було б сооооромно. А зараз - ні. Так просто. Цікаво, хто це на мене так погано впливає? Може інопланетяни експерименти проводять?

Дякую.

"Авіатор" в небі

Привіт!
Усім радісного настрою, яскравих метеликів (не на ранок після свята), приємних усмішок, незабитих маршруток, сонячних пікніків, друзів із приємними новинами і чорного шоколаду!

Сьогодні - в Київ. На чотири дні. Коли дізналась про "план дій", усі ілюзії про відпочинок полетіли на Марс.
В усякому разі пропущу три дні пар.

Стукайте - і вам відкриють. Якщо це великі броньовані двері, то їхній вигляд може навести страх. Але вірогідність, що за ними вас приймуть не менша, ніж за благенькими. Можливо, до вашого приходу вже навіть спекли тістечка і приготували чай. А якщо не чути стук, то натисніть на дверний дзвінок.

У мене вже почалась весна. А у вас?

На тротуарі в центрі міста стоїть замурзаний хлопчик років п"яти, грає на якійсь балалайці. Милостиню просить. За кілька метрів від нього сидить трохи менша дівчинка: "Дайте монетку на хлеб", з іконкою в руках. Чоловік теж просить милостиню метрів за тридцять від малих. Між ними явно можна помітити зв"язок. Впевнена, що через років двадцять ці малі стоятимуть на тому ж місці. І жодна державна програма не змінить їхню свідомість, генетично закладені принципи такого життя...